Хрестик із Божим благословінням

"Спершу ікони мені не давалися, от не лізе голка в тканину - і все тут. А потім я побувала у Фролівському монастирі. Просто молилася, не просячи особливої милості. Аж раптом мене обдало теплою хвилею. Прибігла додому - і до свого шитва. Руки самі до біблейського сюжету потяглися, хрестики лягали в загальну канву так органічно, наче хтось керував цим процесом. І з тих пір вийшли з-під моєї руки десятки ікон. Бачу, що людям вони подобаються..."

Майстер ручної вишивки Тетяна Протчева, якій належать наведені вище слова, закінчила презентацію своїх різножанрових творів в Українському фонді культури. Сказати, що її картини, розцяцьковані вбрання для ляльок (українських), вишивки-подарунки неперевершені, - багато, але не все. За цим усім (особливо за іконами Протчевої, що світяться вночі завдяки спеціально вплетеним ниткам) стоять дні, місяці напруженої творчої праці. Бо пані Тетяна не просто кладе стібки-хрестики чи ромбики, а витягує з напівзабуття древню культуру, приміром, трипільську. А ще вона майстер вишивання краваток, які в неї виходять не просто презентабельними, неповторними - вони поза модою і часом, адже прикрасити себе таким виробом вдається далеко не всім.

Киянка Тетяна Протчева не лише класний майстер вишивки, а й переконаний пропагандист української культури за кордоном. Останнім часом вона презентувала сучасне мистецтво ручної вишивки в Америці, Японії, Шотландії та Ізраїлі. Вражень від цього, як каже сама вишивальниця, переважно два: перше - за кордоном дуже цікавляться нашою вишивкою, друге - прості люди там ще мало знають про Україну.
Коли пані Тетяну запитують про роль держави у відродженні українських традицій, вона відповідає зазвичай дещо відсторонено. Мовляв, не знаю... я ж просто майстриня. І мені прикро, що канва у мене - французька, шовк - японський, нитка - китайська. Лише душа і голка українські...

Мій меседж простий: „Будьте щасливі - перебувайте в гармонії зі світом”